After all this time

[mymozhanru]

Неодноразово помічала кумедну штуку - про ту чи іншу Казку я мимоволі згадую напередодні дня народження акторів, які в цій Казці грали найбільш важливого для мене персонажа.
20 серпня. День народження Джеймса Марстерса.
Тепер зрозуміло, чому протягом останніх кількох днів мене не на жарт штирило по давній історії...
Щиро - мені ніколи не подобався Ангел. Не подобався від самого початку, коли альтернативи жодної ще не було. Не подобався ані персонаж - самозакоханий патетичний бевзь, ані актор - вайлуватий бурмило. Тому страждань Баффі зрозуміти не виходило. Анітрохи.
Коли Спайк з'явився вперше, я, відверто кажучи, всерйоз його не сприйняла. Зовсім. Ну майорить там щось незрозуміле, ну фарбоване, ну плащ... овва, в нього що, очі підведені? Фе, блазень...
От хіба що тандем з Дру трохи дисгармоніював з цим _несерйозним_ сприйняттям. Бо якось надто віддано недолугий жевжик дбав про свою схиблену пасію.
А потім... потім був Fool for love.
І все стало зрозуміло.
Навіть те, що добре ця історія не завершиться.
І що у фінальній битві "бобра з веслом" накладе фарбованою чуприною саме він - закомплексований вікторіанський поет-незайманка, яким в глибині своєї ще неіснуючої на той момент душі так і лишився півторасотрічний демон.
Потім було багато чого. Стрімке "олюднення" Спайка, неймовірно зворушлива лінія його дружби з Дон, те, як його знову й вкотре зневажали, ображали, відштовхували - а він знову й вкотре повертався, допомагав, захищав. Була нарвана серенада про "Спочити з миром". Була Баффі-ебьюзер... мені досі важко й боляче дивитися на те, як вона з нього знущалася. І ні, попри дівчачу солідарність, в мене не виходить повністю встати на бік Баффі у сумнозвісній сцені згвалтування у ванній.
А потім був сьомий сезон, який чітко й відверто робився "під Марстерса", і колишній легковажний фертик різав собі груди, розмовляв з Богом і з'їжджав з глузду на самоті у підвалі старої школи, і фізично боляче було від того, яким _окремим_ він був від решти банди, яким неймовірно самотнім.
А потім був Chosen.
Тоді, в часи прем'єри по "Новому", інтернету в мене не було. То ж про подальші походеньки в спінофі мені не було відомо. Натомість я ходила з лункою порожнечею в голові й серці, почуваючись так, наче в мене помер близький друг. І найбільше мені чомусь муляло навіть не те "Ні, не кохаєш, але дякую за брехню", а те, що Спайк так і не помирився з Донні. Зі своєю Нібблет. Що вона так і не встигла вибачитися перед ним.
Так, авжеж, потім я дізналася, що є продовження. Але в моїй картині світу воно зайве - як і комікси з усім тим дуром про космічні кораблі й іншими нісенітницями.
Так, авжеж, в моєму хедканоні спаффі разом - але спершу Баффі мусить пройти крізь випробування, аби дорости до того, хто так намагався дорости до неї, що виявився вищим на голову.
Спаффі разом - бо на це заслуговує Спайк. І попри те, що на це не заслуговує Баффі.
Спаффі разом - і це фото з реюніону мені подобається, бо легко уявити, що це не Сара з Джеймсом, а Баффі з Вільямом - який став людиною і тепер пише романи-бестселери.

З днем народження, luv.
You were amazing.
I'm TeamSpike.
After all this time.
Always.