mymozhanru: (gallifreyan)



Неодноразово помічала кумедну штуку - про ту чи іншу Казку я мимоволі згадую напередодні дня народження акторів, які в цій Казці грали найбільш важливого для мене персонажа.
20 серпня. День народження Джеймса Марстерса.
Тепер зрозуміло, чому протягом останніх кількох днів мене не на жарт штирило по давній історії...
Щиро - мені ніколи не подобався Ангел. Не подобався від самого початку, коли альтернативи жодної ще не було. Не подобався ані персонаж - самозакоханий патетичний бевзь, ані актор - вайлуватий бурмило. Тому страждань Баффі зрозуміти не виходило. Анітрохи.
Коли Спайк з'явився вперше, я, відверто кажучи, всерйоз його не сприйняла. Зовсім. Ну майорить там щось незрозуміле, ну фарбоване, ну плащ... овва, в нього що, очі підведені? Фе, блазень...
От хіба що тандем з Дру трохи дисгармоніював з цим _несерйозним_ сприйняттям. Бо якось надто віддано недолугий жевжик дбав про свою схиблену пасію.
А потім... потім був Fool for love.
І все стало зрозуміло.
Навіть те, що добре ця історія не завершиться.
І що у фінальній битві "бобра з веслом" накладе фарбованою чуприною саме він - закомплексований вікторіанський поет-незайманка, яким в глибині своєї ще неіснуючої на той момент душі так і лишився півторасотрічний демон.
Потім було багато чого. Стрімке "олюднення" Спайка, неймовірно зворушлива лінія його дружби з Дон, те, як його знову й вкотре зневажали, ображали, відштовхували - а він знову й вкотре повертався, допомагав, захищав. Була нарвана серенада про "Спочити з миром". Була Баффі-ебьюзер... мені досі важко й боляче дивитися на те, як вона з нього знущалася. І ні, попри дівчачу солідарність, в мене не виходить повністю встати на бік Баффі у сумнозвісній сцені згвалтування у ванній.
А потім був сьомий сезон, який чітко й відверто робився "під Марстерса", і колишній легковажний фертик різав собі груди, розмовляв з Богом і з'їжджав з глузду на самоті у підвалі старої школи, і фізично боляче було від того, яким _окремим_ він був від решти банди, яким неймовірно самотнім.
А потім був Chosen.
Тоді, в часи прем'єри по "Новому", інтернету в мене не було. То ж про подальші походеньки в спінофі мені не було відомо. Натомість я ходила з лункою порожнечею в голові й серці, почуваючись так, наче в мене помер близький друг. І найбільше мені чомусь муляло навіть не те "Ні, не кохаєш, але дякую за брехню", а те, що Спайк так і не помирився з Донні. Зі своєю Нібблет. Що вона так і не встигла вибачитися перед ним.
Так, авжеж, потім я дізналася, що є продовження. Але в моїй картині світу воно зайве - як і комікси з усім тим дуром про космічні кораблі й іншими нісенітницями.
Так, авжеж, в моєму хедканоні спаффі разом - але спершу Баффі мусить пройти крізь випробування, аби дорости до того, хто так намагався дорости до неї, що виявився вищим на голову.
Спаффі разом - бо на це заслуговує Спайк. І попри те, що на це не заслуговує Баффі.
Спаффі разом - і це фото з реюніону мені подобається, бо легко уявити, що це не Сара з Джеймсом, а Баффі з Вільямом - який став людиною і тепер пише романи-бестселери.

З днем народження, luv.
You were amazing.
I'm TeamSpike.
After all this time.
Always.
mymozhanru: (pic#11316349)
А ще буває так.
Сидиш ти собі в парку на ослоні, працюєш зі смартфоном, робиш нотатки для нової п"єси. І тут поруч на лавку сідає мамзель років 25 з візочком і пуголовком років 1,5-2. І перше, що цей пуголовок робить - тягнеться до твого смартфона.
Авжеж, ти дуже ввічливо кажеш, що "не можна".
Але пуголовок настійливий. Пуголовок чіпляється липкими від щойно знямканої печенюшки пальчиськами за твій гаджет і починає тягти його до себе.
Відводиш пальчиська. І дуже ввічливо просиш матусю, яка розчулено споглядає за тим, як її нащадок анексує чужу власність, прибрати дитину.
І матуся така тобі у відповідь: "Дайтє тєлєфон, она посмотрєть хочєт. Ето же рєбьонок. Дайтє, вам что, жалко что лі?"
І вже сама тягне грабки до твого телефона.
І ви потім дивуєтеся, звідки беруться чайлдфрі?...
mymozhanru: (Default)
 Якби зараз мене попросили розтлумачити фразеологізм "Позичити в Сірка очі", я знаю, який приклад я б навела.
За приклад мені правили б росіяни, що нині приїжджають в Україну.
Ні, я не про іхтамнєтов і не про йобнутих комуняк. І навіть не про бойових бурятов.
Я про геть інших росіян.
Наприклад про немолодих молодих матусь із немовлятами, які їдуть "поновити ресурс" до Одеси чи Львова. Тих самих, що потім захоплено верещать в соцмережах про "ах-ах, мой горад у моря!!!111", "ах-ах, мой любімий Львов!!!111".
В світі цих самичок відсутня війна, яку їхня країна веде проти моєї. Їхній світ, світ цих новітніх дойче фрау, взагалі дуже затишний, зручний і комфортний. Рожеві поні, слінги, пєрвиє зубчікі у нових підданців хуйлоімперії, рецептики-флешмобики-базікання про яжемать. Крутецький в них світ. Стерильний.
І вони, ці гламурні пусечки-яжемамці, не бачать нічого поганого в тому, аби приїжджати зі своїми пуголовками "відновлювати ресурс" у знекровлену за їхньої безпосередньої участі, за їхнього мовчазного сприяння країну.
Бридота.
Але Бог усе бачить.

DW 10х07

May. 28th, 2017 03:09 pm
mymozhanru: (Default)
І от поясніть мені, поясніть мені будь ласка, чому Мофатівського "Доктора" можна дивитися виключно тоді, коли він грає на полі РТД?
Так, вторинне. Так, усі ті ж самі ідеї, мотиви, меседжі. Але ж.
Але ж.
У наступній серії, я так розумію, на нас чекає "Рік-якого-не-було", ver.2.0.
Біллочці, судячи з трейлеру, аж кучері привели до ладу, аби більше скидалася на Марту.
У РТД Тенні був Space Jesus, у Моффата Твелф буде Space anti-Christ.
У РТД Тенні рятував Землю від схибленого Майстра, в Моффата Міссі з Кларою рятуватимуть Землю від схибленого Доктора.
У РТД була євангельска антиутопія, у Моффата буде... не знаю, що.

Фінал вчорашньої серії, до речі, вперше аж з фіналу п"ятого сезону з "I remember you!!!", був моїм. Неймовірно моїм. Саме так я відчуваю "Доктора", саме так я відчуваю Доктора.
ДІйсно, хіба ж Третя світова - це привід для того, аби продати власну душу?
От загроза життю Доктора - так. А Третя світова - фігня.
Як ж кльова Білл. Яка ж вона... яка вона РТДшна.

mymozhanru: (Default)
...не те щоб я сумнівалася в якості цього конкретно тексту - але приємно.
Приємно, чорт забирай, коли тебе хвалить людина, чия точка зору для тебе важить.
Приємно навіть після всіх цих років.
Отже, штука вийшла гожа.
"Я завжди знала, що ти неймовірно талановита і всього досягнеш, мала".
Кумедно... оцю малу у свої нинішні майже 35 я сприймаю так само органічно, як сприймала у сімнадцять.
Сімнадцять... Господи Боже милий, половина життя.
Коли буде книга - подарую їй.


DW 10x01

Apr. 20th, 2017 12:03 pm
mymozhanru: (gallifreyan)
Мені складно писати про теперішнього Доктора. Мені взагалі складно було писати про Доктора-від-Моффата, бо починаючи з шостого (другого Моффатівського) сезону в мене з ним повна ідіосінкразія. Але наразі ситуацію погіршує ще й те, що мені страшенно, просто страшенно подобається Дванадцятий-Капальді - зовні, я маю на увазі. Його очі, його руки, його міміка й жестикуляція, його голос. А оскільки на данному етапі життя мені конче треба бодай щось позитивне, то я підсвідомо заплющую очі на всі Моффатівські фірмові "вибрики", щосили чіпляючись за такогопрекрасногоТвелфа.
Твелф-таки дійсно прекрасний, і в Капальді з камерою, повторюся вже вкотре, роман із NC стількинеживуть (особливо тепер, коли йому, схоже, підлікували очі, і вони не здаються більше запаленими, як у попередньому сезоні) , але ж...
Але ж.
Насправді, мені страшенно цікаво, які враження "Пілот" викликав у РТД.
Бо, дарма що в мене доволі жвава уява, я не в змозі прикинути, як людині-творцю дивитися на те, як інша людина, що претендує на звання творця, без жодних докорів сумління експлуатує його стилістику, образи, меседжі.
Бо "Пілот", за декількома виключеннями, - це повне й беззаперечне мавпування.
Це Моффат, який спробував працювати "під Девіса". Спробував, вангую, після того, як із тріском гепнулися донизу рейтинги, бо ж, як у нас кажуть, "дохазяйнувався газда до самого краю". То ж, судячи з того, що ми побачили на екрані, Моффат старанно, з нотатником і ручкою, передивився декілька епізодів від РТД, занотував все, що йому здалося "фірмовими фішками" попередника - і тепер усі ці фішки напхав до власної "творчості".
В результаті ми маємо не гламурну пусю-кісограму і не "скромну" вчительку в лахах з дороговезного бутіка, а дівчинку з working class. Яка навіть не вчиться в універі, а подає картоплю (привіт, Розо зі School Reunion), до того ж чорношкіра (привіт, Марто Джонс), та ще й язиката й не надто ідеальної зовнішності (привіт, Донно). А, і ще квір (Джеку, ти такий не один).
В результаті в нас підкреслена буденна звичайність університетського життя й Докторові лекції (щоправда, невідомо про що), монтажно запаралелені з тією самою картоплею - замість багатозначних екскурсів в минуле героїні.
В результаті в нас майже повна відсутність жартів нижче поясу - і мінімальна, як для Моффата, кількість прописних істин, щ промовлені "словами через рота".
В результаті у нас монстр, що підозріло нагадує одразу декілька РТДшних монстрів... і розв"язання проблеми також типово РТДшне.
Але.
Але.
Але.
Не працює.
Не працює воно.
Кожна деталь окремо у Девіса працювала - а у Моффата, який зліпив їх усіх до купи, вийшов Франкенштейн.
"Води Марса" я досі боюся передивлятися. І "Північ" так само. Дві найпотужніші Девісівські серії. І, авжеж, так важко було втриматися - і не поцупити ідеї з обох, і не скористатися і водою, і віддзеркаленням фраз. В результаті маємо не психологічну драму, а якийсь японський горрор. Ще й грим відповідний.
Білл звичайна, така звичайна? Working class? Ні, правда? А що це за розмова тоді була між Доктором і Нардолом про неї і про те, що Доктор має "not to be involved"? Що це за багатозначні натяки на Сьюзен? І вона сирітка. Авжеж, сирітка. Із сиріток так зручно робити Неможливих Дівчат і складні феномени часопростору.
Калюжа? Корабель? Корабель хоче полетіти? Окей. Чий корабель? Чому він там опинився? Чому ця Хізер так не вподобала університет, що хоче звідти забратися світ поза очі? Хоч півслова про це можна було сказати?
Отже, наш невтішний підсумок.
Деталі правильні, точнісінько за чужими лекалами - але, докупи складені, не працюють.
Не вийшла кам"яна квітка.
І навряд чи вийде.
Бо так завжди буває, коли намагаєшся працювати "під когось".

Господи, як шкода, що Капальді піде з цим ремісником-різником від творчості.
Як я хотіла глянути на нього з нормальним шоуранером.
mymozhanru: (by art deviations)
Творчість, тим паче поетична - справа інтимна.
І, як кожна інтимна справа, вона не терпить публічності. Усіх цих перформансів, танців з бубнами, усього цього багато галасу даремно.
Поезія - завжди тільки для двох. Для автора і для читача. Це їхня розмова очі-в-очі. І тому абсолютно недоречне втручання в цю розмову масовки - музикантів, художників, акторів.
Поезія - сама-по-собі і сама-в-собі. І усі ці модні нині "буктрейлери", асоціативні відео на задньому плані, музиканти, які меланхолійно бренькають на гітарах, поки автор читає в мікрофон власні твори - це милиці. Милиці й сухозлітка, якою автор недолуго намагається закамуфлювати недоліки своїх текстів, довести, що в них дійсно прихований сенс. якого там ніц немає.
Поезія - це не розумування. Не демонстрація своєї колосальної начитаності. Не нахаращені абияк розумні слова, що сподобалися власним "солідним" звучанням. Поезія - це авторська сповідь. А сповідь не буває ідеально-прорахованою й бездоганно зачесаною, Фрази для сповіді не добирають в словнику іншомовних слів. І в енциклопедичному словнику - також не добирають.
А отже те, що плодять сьогодні в промислових масштабах рускоязичниє поетеси міста М. - це НЕ поезія.
Це НЕ творчість.
Це комерційний проект, спроба продемонструвати власну крутість, відмивання батьківського бабла, тусняк для таких самих мажорчиків з претензією - але НЕ творчість.

щодо

Jan. 29th, 2017 02:05 pm
mymozhanru: (by art deviations)
Отже, підсумуємо. Якась мінорна релігійна громада має право поводитися на території України як їй заманеться, будувати що хоче на українській землі, не маючи на це жодного дозволу, знущатися з українських святих місць, кулуарними договірняками, в обхід всезагального громадського обговорення, проводити рішення про перейменування вулиць українських міст на честь своїх керманичів-очільників тоталітарних сект, домагатися того, аби їхні свята в Україні визнали державними, принижувати честь і гідність верних усіх інших конфесій...
... а всі, хто проти цього повстане - поліцаї і анти... самі знаєте, анти-хто.
Яка бридота.

До речі, різдвяний Дідух на центральній вулиці міста так і не з"явився. Це ж не оте от одоробно, яке таваріщ мер особисто встановлював з файною кумпанією...
mymozhanru: (whitesuit)
Стрічка на фейсбуці третій день дивується й обурюється через демарш Карлсона Ліванова. Мовляв, який жах, такий талант, скурвився, як можна...
А я - я не здивована. Зовсім.
Чому тут дивуватися?
Далебі, можна подумати, що йдеться по якийсь взірець усіх моральних чеснот, який раптом утнув бозна що.
Чи ви забули, що Ліванов - алкоголік зі стажем?
Чи ви забули, що він - батько вбивці?
Чи ви забули, що ця людина створила й всіляко підтримує культ себе-коханого, зухвало брешучи, що його "даже в Брітанії призналі лучшим Шерлоком Холмсом і далі ордєн"?
А між тим той самий "орден", яким так полюбляють вимахуватися прибецані лівановофіли і їхній кумір, Ліванов отримав всього лишень за "внесок у розвиток мистецтва". В чому можна без проблем переконатися, вивчивши офіційне формулювання причина нагородження на британському урядовому сайті.
Але ні. Це падло вже багато років бреше, що його "сама каралєва прізнала". І принагідно поливає брудом усіх інших акторів, що зіграли Холмса. Діставалося від тієї чорноротої потолочі і Дауні, і Камбербетчу, і Джеремі Бретту, якого вже й середи живих немає. І от за це останнє особливо кортить дати цьому вилупку про його проспиртованій пиці.
Наші підсумки.
Не може скурвитися той, хто завжди був курвою.
Тож - все логічно.
mymozhanru: (by art deviations)
По-справжньому унікальна.
Без жартів.
У ній спокійно собі готує до друку книгу рускоязичних віршів істотка, яка "Украина" римує з "руина".
І ці вірші видадуть, не перейматеся. Розпіарене харківське видавництво. Правда, до того їх надрукує російська преса - зі зворушливою передмовою про те, як важко нині в бандерівській Україні утєсняємим по национальному прізнаку рускоязичним поетам.

Допоки оцих от прітєсняємих не почнуть по-справжньому привчати до того, що вони - меншина, майбутнього в цієї країни і її літератури не буде.
mymozhanru: (SherlockBBC)
До чого, до речі?
До остаточного руйнування head canon, в якому Герой і Поет - дійсно удвох проти всього світу, де немає місця підтоптаним асасінкам-яжематєрям, де вимолене, вистраждане Диво не міняють на дрібне й банальне сємєйноє счастьє?
До повної деконструкції міфу - міфу про нетутешнє створіння, ельфійського підмінка, шлях до серця якого вдалося знайти одній людині в цілому світі?
До апофеозу постмодерністської гри - коли весело й завзято самі автори розбивають власне створіння на друзки?
Не знаю.
Зовсім не знаю.
Я з тих небагатьох глядачів, для кого "Шерлок" від ВВС ніколи не був просто розвагою, просто ще одним серіалом у переліку побачених за рік. "Рейхенбахське падіння" проїхалося по мені бульдозером - я й досі вважаю, що це глибока, страшна й геніальна історія про те, як заздрість, нікчемство, сірість, збившись у зграю, руйнують долю того, хто обдарованіший, талановитіший... хто просто не-такий-як-усі. І, як на мене, те, що Моффат і Геттіс не спромоглися на гідний катарсис після цієї історії - перша й найсерйозніша їхня помилка. Натомість ми вже два сезони дивимося розвеселий треш, химерний покруч бондіани й "Inception", шарварок з асасинами, бомбами з вимикачем, непереконливими лиходіями, вбивцею в якості морального компаса...
Мені пощастило. У мене впродовж усього свого часу була своя версія щодо того, чому все, що відбулося після Рейхенбаха, нам показують саме так. Ця версія здавалася мені достатньо стрункою й переконливою... і, як свідчать спойлери з передпоказів, вона була хибною.
Ну й нехай собі.
Нехай.
Але мені - от чесно! - неймовірно шкода, що останню проблему свого Шерлока Мофтіси бачать саме так.
mymozhanru: (SherlockBBC)
Отже, "Шерлок".

Насправді, як мені здається, меседж усієї серії "Шість Тетчер" лишень почасти в притчі про смерть у Самаррі. Головне сюжетне навантаження - в тій фразі Мері про "Врятуй Джона Вотсона". І, авжеж у її продовженні - про Go to Hell, Sherlock.

Наші "плюси" сцену після титрів не показали взагалі - і пояснення, мені здається, в тому, що вони просто не змогли її перекласти до пуття. Hell - це, швидше за все, тут географічна назва, отже маємо омонім і гру слів. Не під три чорти вона його посилає - вона дає йому якусь підказку. Підказку, а який бік рухатися, куди треба поїхати, аби знайти відповідь на важливе питання. Яке? Авжеж, пов"язане з Моріарті, бов цьому серіалі всі важливі питання завжди пов"язані з Моріарті. І, вангую, в свій Hell Шерлок вирушить у третій серії. Що там у нас було на сетлоку? Острів, форт, гвинтокрил?

Але мене найбільше цікавить інше. Ця поїздка до Hell, поїздка, пов"язана із Моріарті, якимсь чином пов"язана і з іншою людиною. Людиною, яка для Шерлока є надважливою.
З Джоном.
У нас три пов"язані елементи: Моріарті-поїздка-Джон.
Щоб врятувати Джона, Шерлок має поїхати до Hell і зустрітися там із Моріарті.
Так, звучить надто спокусливо, аби Моффат дійсно щось подібне зафільмував.
Але є ще щось, ще спокусливіше.
Від кого чи від чого так конче треба рятувати Джона?
Від розпачу після трагічної загибелі Мері? Але до чого тут необхідність кудись їхати?
А що як... що як Джона й досі треба рятувати від Моріарті? Точніше, від чогось, пов"язаного з Моріарті?

І тут... тут я знову повертаюся до своєї давньої ідеї.
Що може робити Келвертон Сміт у ДРУГІЙ серії? У серії, яка у настільки короткому серіалі, як "Шерлок", має бути затишшям перед перед негодою? Чому для другої серії обрали одне з найдраматичніших оповідань Дойла ever? І, якщо Келвертона Сміта зважили вартим хіба що другой серії, то що ж тоді чекає у третій?
Який з Дойлевських сюжетів емоційно потужніший за "Помираючого детектива"?
Той самий, який, за хронологією Канону, йде за справою Келвертона Сміта.
Рейхенбах.
Моріарті.
У третій серії в нас - знову Рейхенбах.
У третій серії Шерлока має врятувати Джона.
У третій серії Шерлок має завершити тему Рейхенбаху, аби врятувати Джона.
Тема Рейхенбаха - це Шерлоків стрибок із даху.
Врятувати Джона - це нівелювати наслідки цього стрибку.
Вирішити останню проблему.
Прокинутися нарешті.

Цікаво буде потім перечитати, мабуть. Розумію, що збудеться навряд чи. Але ж - це єдиний логічний варіант розв"язання нашої... останньої проблеми.
mymozhanru: (by art deviations)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] bilozerska в "Запах диму, сніг і старе село..."
* * *
Запах диму, сніг і старе село,
І дорога, і ми на ній.
Це усе зі мною уже було,
Та забулося на війні.

Хто, коли, із ким і куди ішов,
Постирали багато літ.
У рифлених відтисках підошов
Проступали вода і лід.

Пахло димом, сирістю, і чомусь
Терпли плечі від вантажу.
Це десь там я, мабуть, і зупинюсь
І майбутнє наворожу.

Переламаний вибухами садок,
Стукіт серця, азарт і злість -
Я війну пережила задовго до,
А тепер мене побут їсть.

Та як давній запах, старий мотив -
Не згадав би, якби схотів -
Накладається пам'ять передчуттів
На реальність без відчуттів.

Мокрий сніг вкладається на ріллю,
Пахне димом і дежавю.
Я в слова ці запахи переллю,
Якщо вийду і доживу.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА
грудень 2016

mymozhanru: (україна)
У всій цій історії стосовно і проспекту Бандери мені найобурливішим здалося зовсім не небажання товариша Шо цим проспектом ходити.
Обурило мене інше.
Те, як відреагував згаданий товариш Шо, коли його підняли на штандарт всі його колєгі з Літєратурного інстітута імєні Горького - усі ці рускоязичниє літєратори.
Як і рашкованські, так і місцеві, вічно упосліджені.
Вся ця туса дєятєлєй в єдіном, так сказать, поривє, почала товкмачити про караул, спасітє, свєтіло руской поезії бандьоравци чморят. При цьому Україну й українців ці результати колективного викидня потіпах з Твєрської називали такими словами... зрозуміло, якими. Окремо отримали україномовні українські поети.
І от, власне, те, від чого мене аж нудить.
У кожний пост рускоміровцев обіжений по самі помідори свєтіло товариш Шо набігав і розсипався подякою. Ще й розповідав - да, травят мєня, ніщаснєнького.
Йолки, це яким гівнотним мурлом треба бути, аби з присмоктом лизати дупу тим, хто ненавидить твою країну й твоїх співгромадян!!!
А ви кажете - проспект Бандери....

До речі вірші в нього - паршиві.
Розумування замість розуму.
Псевдолітература для псевдоінтелектуалів.
mymozhanru: (by art deviations)
ну й нехай собі.
нехай розпіарена номенклатурна донечка паразитує на Ваших віршах і на Вашій літстудії, частиною якої вона ніколи не була. нехай вона влаштовує перформанси й флешмоби, фотографується на фоні Ваших книжок у всіх кав"ярнях міста й всіляко вдає з себе велике літературне цабе.
нехай.
в неї немає головного.
вона вас не любить анітрохи - вона, разом зі своїм номенклатурним татусем, любить лишень себе й своє "літераторство". і, усвідомлюючи власне нікчемство, тепер намагається примазатися до чужих талановитих віршів.
нехай.
про головне не кажуть словами, не пишуть розлогих постів, не постять гламурних світлинок.
головне про нас із Вами Ви знаєте.
а отже - з днем народження.
mymozhanru: (Default)
...тема знов активізувалася.
Спостерігати за тим, як заметушилося корупційне кодло нездариськ і підстаркуватих лузерів, яке вже вважало, що схопило Бога за бороду - кумедно.
Либонь, точно напишу п"єсу.
Паноптикум потвор.
mymozhanru: (by art deviations)
прокурорша поклонська - це завжди огидно.
а коли прокуроршу поклонську корчить із себе підстаркувата підтоптана коротунка-фанатичка, чорнорота й вульгарна - це ще й жалюгідно.
особливості освітянства міста М., ага.

а вулиця все одно отримає історичну назву
хоч що ви там верзете, брехло чорнороте.

бо за нами - правда.
а за вами тільки ваші хабарі й підступи.
mymozhanru: (україна)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] yusta_ya в Немного инсайда про "Артек"
DSC02506

Фото мое, 2010 года. Этого "Артека" уже нет. Какой он сейчас, я лично не видела, т.к. это режимный объект с очень хорошей, а не пофигистски-номинальной, как до оккупации, охраной, на территорию которого допускаются только абсолютно лояльные журналисты, выдающие гарантированно глянцевые ура-репортажи. Альтернативы нет.

Я свой источник не сдам, ему еще там работать. Так что у контингента "вывсеврете" сегодня праздник - пруфов не будет.

Итак, в "Артек" сейчас вкладывается нереальное бабло. И отмывается с лютой эпической силой - под легенду, будто "Россия получила "Артек" в руинах", от которой офигевают даже самые ядреные артековские путинолюбы.

Хроника большого попила )

...Я очень по нему скучаю. Мой прекрасный, мой довоенный "Артек".

Credo

May. 4th, 2016 07:24 pm
mymozhanru: (by art deviations)
Вірю в диво.
Вірю в те, що зло неодмінно буде покаране. Що покидьки отримають відплату від Того, Хто все бачить.
Вірю в те, що талант отримує визнання й винагороду, а графомань, хоч яка розпіарена, піде в небуття.
Вірю у власні сили.
Вірю у власного Ангела-Охоронця.
Вірю в космічну справедливістью

Profile

mymozhanru: (Default)
mymozhanru

August 2017

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 17th, 2017 05:56 am
Powered by Dreamwidth Studios