"Невеста Субботы" Каті Коуті
Mar. 25th, 2015 11:25 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
mymozhanruЗа два дні - точніше, за дві ночі - проковтнула новий роман Каті Коуті - той, який "Невеста Субботы".
Проковтнула, каюся, поки що в електронному вигляді - але "паперовий" замовила; власне, Коуті зараз чи не єдиний автор, якого я купую в "паперовому" варіанті (діючи на нерви продавцям в мережевих книгарнях і чекаючи на замовлення по кілька місяців)
.
Дуже дивна книга.
Далі спойлери, авжеж.
Дивна, передовсім, тому, що все в ній - не те, чим здається. Все - і всі. Мабуть, мені не трапляло ще книги, де кожен із персонажів був би лишень машкарою - досконалою, переконливою, максимально вподібненою до справжнього обличчя - але машкарою.
Тут машкари - всі без винятку. Більше того - машкари-алюзії. Алюзії на інших персонажів з класики, на персонажів, які є певним культурним кодом.
Знаєте, як це працює?
А отак.
Ти бачиш у герої щось знайоме, впізнаєш абсолютно конкретну й безсумнівну літературну паралель, всміхаєшся сам собі, бо тобі здається, що задум автора розгаданий... - а на наступній сторінці герой викидає такий коник, якого від його "прототипа" годі й чекати. І ти сидиш, вронивши щелепу, і захоплено розумієш - тебе ошукали. Вкотре.
Мене автору вдалося ошукати в головному. Я читала роман, десь із другого розділу абсолютно впевнившись у тому, що головна героїня в ньому - одна. Тобто, що Флоранс і Дезіре - це результат банального роздвоєння особистості. І всі події сюжету я сприймала виключно в цьому контексті. Бо все - геть усе, розумієте! - свідчило мені про те, що насправді ніяких двох сестричок немає... попри те, що ці сестрички описувалися абсолютно переконливо.
І я читала, і, надибавши в тексті на чергову, як мені здавалося, підказку, думала - оце круть! Це ж як філігранно кльово автору вдалося описати оцей "рубіжний" стан, це ж яка офігєнська гра з читачем.
Ага, гра.
Подвійний блеф.
Бо сестричок в результаті все ж так виявилося двоє....
...ну двоє ж?
Я у досі в тому не переконана, відверто кажучи.
І отак от із усім, уявляєте?
Занудний негарний рудий англієць постає в ролі принца Чармінга, який рятує damsel in distress, і ти полегшено зітхаєш, розуміючи що байронічних Рочестерів на всіх не вистачає... аж раптом англієць викидає штуку, після якої до нього нічого крім огиди не відчуваєш. І це не помилка, це просто нормальна така буденна підлість, яка не може мати подвійного витлумачення.... А за кілька сторінок все знов перевертається догори дригом... і ти думаєш спантеличено - а хрін із ним, із Рочестером тим байронічним, ну він же крутіший, цей непоказний і неідеальний Джуліан!
Огидна лицемірка виявляється насправді цілком звичайною людяною й не дуже щасливою, а набожна ціпочка - паскудою, яку не зрозуміло як земля носить.
Потойбічна магія виявляється банальним земним лиходійством, а лиходійство - магією.
І так у всьому.
У ВСЬОМУ.
І при цьому - при цьому книга абсолютно логічна. Безжально логічна, я б сказала.
Книга-омана, коротше кажучи.
Ба більше, в неї навіть картинка на обкладинці - омана. Бо оця от тендітна файна панна жодного стосунку до сюжету не має... здається.
Словом, я у захваті.
У захваті.
...І ні, дівчинка-героїня таки одна.
Здається.
Проковтнула, каюся, поки що в електронному вигляді - але "паперовий" замовила; власне, Коуті зараз чи не єдиний автор, якого я купую в "паперовому" варіанті (діючи на нерви продавцям в мережевих книгарнях і чекаючи на замовлення по кілька місяців)
.
Дуже дивна книга.
Далі спойлери, авжеж.
Дивна, передовсім, тому, що все в ній - не те, чим здається. Все - і всі. Мабуть, мені не трапляло ще книги, де кожен із персонажів був би лишень машкарою - досконалою, переконливою, максимально вподібненою до справжнього обличчя - але машкарою.
Тут машкари - всі без винятку. Більше того - машкари-алюзії. Алюзії на інших персонажів з класики, на персонажів, які є певним культурним кодом.
Знаєте, як це працює?
А отак.
Ти бачиш у герої щось знайоме, впізнаєш абсолютно конкретну й безсумнівну літературну паралель, всміхаєшся сам собі, бо тобі здається, що задум автора розгаданий... - а на наступній сторінці герой викидає такий коник, якого від його "прототипа" годі й чекати. І ти сидиш, вронивши щелепу, і захоплено розумієш - тебе ошукали. Вкотре.
Мене автору вдалося ошукати в головному. Я читала роман, десь із другого розділу абсолютно впевнившись у тому, що головна героїня в ньому - одна. Тобто, що Флоранс і Дезіре - це результат банального роздвоєння особистості. І всі події сюжету я сприймала виключно в цьому контексті. Бо все - геть усе, розумієте! - свідчило мені про те, що насправді ніяких двох сестричок немає... попри те, що ці сестрички описувалися абсолютно переконливо.
І я читала, і, надибавши в тексті на чергову, як мені здавалося, підказку, думала - оце круть! Це ж як філігранно кльово автору вдалося описати оцей "рубіжний" стан, це ж яка офігєнська гра з читачем.
Ага, гра.
Подвійний блеф.
Бо сестричок в результаті все ж так виявилося двоє....
...ну двоє ж?
Я у досі в тому не переконана, відверто кажучи.
І отак от із усім, уявляєте?
Занудний негарний рудий англієць постає в ролі принца Чармінга, який рятує damsel in distress, і ти полегшено зітхаєш, розуміючи що байронічних Рочестерів на всіх не вистачає... аж раптом англієць викидає штуку, після якої до нього нічого крім огиди не відчуваєш. І це не помилка, це просто нормальна така буденна підлість, яка не може мати подвійного витлумачення.... А за кілька сторінок все знов перевертається догори дригом... і ти думаєш спантеличено - а хрін із ним, із Рочестером тим байронічним, ну він же крутіший, цей непоказний і неідеальний Джуліан!
Огидна лицемірка виявляється насправді цілком звичайною людяною й не дуже щасливою, а набожна ціпочка - паскудою, яку не зрозуміло як земля носить.
Потойбічна магія виявляється банальним земним лиходійством, а лиходійство - магією.
І так у всьому.
У ВСЬОМУ.
І при цьому - при цьому книга абсолютно логічна. Безжально логічна, я б сказала.
Книга-омана, коротше кажучи.
Ба більше, в неї навіть картинка на обкладинці - омана. Бо оця от тендітна файна панна жодного стосунку до сюжету не має... здається.
Словом, я у захваті.
У захваті.
...І ні, дівчинка-героїня таки одна.
Здається.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2015-03-27 12:58 pm (UTC)Рада, что книга понравилась. Насчет масок вы правы, это сплошной маскарад, но иногда под личиной скрывается та еще рожа, а иногда - лик :)
no subject
Date: 2015-03-27 03:22 pm (UTC)Сколько главных героинь в романе, а?..
(Книги ваши читаются в Украине, кстати. На полках в книжном на днях видела оба тома об Агнесс и Джеймсе... Оба уже есть, и теперь с нетерпением жду третьего)).
no subject
Date: 2015-03-27 03:40 pm (UTC)Две :))) Но я не претендую на истину в последней инстанции! И мне уже говорили, что по сути это одна героиня, две стороны одной личности, личность и Тень.
Кстати, а какие аллюзии вы поймали? Вы снова правы, я напихала их туда прилично, специально для такого вот перемигивания с читателем. Ух, сама такое в книгах люблю!