mymozhanru: (Default)
...не те щоб я сумнівалася в якості цього конкретно тексту - але приємно.
Приємно, чорт забирай, коли тебе хвалить людина, чия точка зору для тебе важить.
Приємно навіть після всіх цих років.
Отже, штука вийшла гожа.
"Я завжди знала, що ти неймовірно талановита і всього досягнеш, мала".
Кумедно... оцю малу у свої нинішні майже 35 я сприймаю так само органічно, як сприймала у сімнадцять.
Сімнадцять... Господи Боже милий, половина життя.
Коли буде книга - подарую їй.


mymozhanru: (by art deviations)
ну й нехай собі.
нехай розпіарена номенклатурна донечка паразитує на Ваших віршах і на Вашій літстудії, частиною якої вона ніколи не була. нехай вона влаштовує перформанси й флешмоби, фотографується на фоні Ваших книжок у всіх кав"ярнях міста й всіляко вдає з себе велике літературне цабе.
нехай.
в неї немає головного.
вона вас не любить анітрохи - вона, разом зі своїм номенклатурним татусем, любить лишень себе й своє "літераторство". і, усвідомлюючи власне нікчемство, тепер намагається примазатися до чужих талановитих віршів.
нехай.
про головне не кажуть словами, не пишуть розлогих постів, не постять гламурних світлинок.
головне про нас із Вами Ви знаєте.
а отже - з днем народження.
mymozhanru: (gallifreyan)
...усі події, що почалися в 2009, мали б привчити мене до того, що будь-яка прихильність до іншої людини завершується розбитим серцем.

Caring is not an advantage, Sherlock.

Здавалося б - я прекрасно розумію, що ти не прочитаєш цей пост, бо наші дороги остаточно розійшлися.... то ж цей допис радше потрапить на очі схибленій підстаркуватій курві, яка все ще, як і тоді, раніше, продовжує пасти кожен мій крок... пам"ятаєш, ти колись вмовляв мене не звертати не неї уваги?..

Здавалося б - що сенсу писати внікуди, звертаючись до того, хто вже думати про тебе забув.

Але знав би ти, т*айро, як мені тебе бракує. Того-тебе. що так допоміг мені у 2009. Того-тебе, кого я вважала братом. Того-тебе, кому я довіряла - а ти ж як ніхто знаєш, як у мене погано з довірою.

Я все ще не розумію, як ти міг зробити те, що зробив. Як можна було поїхати, втекти, сховатися. Не можу зрозуміти. Це болить мені. Болить усі ці роки. Я страшенно не люблю розчаровуватися в людях, якими захоплювалася і до яких ставилася прихильно.

Кажуть, талановиті письменники завжди вигадують не лишень персонажів власних книг, але й оточуючих людей.

Я - талановитий письменник.
mymozhanru: (Rose)

...Немає, на мою думку, нічого нещирішого та огиднішого, ніж благочинність про людські очі.
Це, якщо хтось не зрозумів, я про ситуацію на кшталт такої.
От, припустімо, потребує людина, до якої вам не байдуже, фінансової допомоги.
Що в такому випадку зробить істота притомна й адекватна?
Мовчки цю допомогу надасть, не зчиняючи з власної доброї справи рейвах на всі соцмережі.
Тихо. Спокійно. Без істерики, без закликів до інших негайно теж здавати гроші, без постів капслоком з огорожами із знаків оклику.
Саме так роблять дорослі свідомі люди.
А що зробить істотка дріб"язкова, не вельми адекватна, але переповнена химерною ілюзією власної значущості?
Почне щодня постити заклики "ВРЯТУЙМО!!!111", "ДОПОМОЖЕМО!!!!1111", "ХТО СКІЛЬКИ МОЖЕ!!!!111", "МИ МОЛОДЦІ!!!!1111" "МАКСИМАЛЬНИЙ РЕПОСТ!!!!!!111"
При цьому, як правило, оці от "многабукав" уже розглядаються в якості достатнього, хм, внеску у доброчинність.
Голосніше за всіх закликає інших до дій той, хто сам нічого не робить - це аксіома.

mymozhanru: (Default)
пресу - не тільки радянську, але й взагалі усю без винятку - не варто читати натщесерце.
а перечитувати власні старі щоденникові записи категорично не рекомендується взагалі ніколи.
ні.ко.ли.
це дивне відчуття - коли чималенький період твого життя, до якого ти вже, як тобі здавалося, навчилася ставитися просто як до одного з фактів творчої письменницької біографії, раптом оживає. і коротенька абревіатура в чотири літери, дайріковий тег, записів по якому немає вже декілька років - вибухає, наче брунька навесні, тисячею відчуттів, тисячею забутих споминів...
...ніжністю й сумом, від яких хочеться перестати бути.
втрачений рай.
рай, до якого немає вороття - бо рано чи пізно настає час, коли любити за усіх одразу, дбати за усіх одразу, світити за усі сонця усіх галактик просто втомлюєшся.
і тоді ти у наївній надії на диво нерішучо простягаєш руку за допомогою...
...і наткаєшся на порожнечу.
і після цього не стає вже сил ані любити, ані дбати, ані світити. адже приходить розуміння, що насправді ані ти, ані твоя любов, ані твою світло на фіг не треба.

але я вдячна, що ця ілюзія тепла і родини була.
вдячна усім і кожному з причетних.
без жодного винятку.

Profile

mymozhanru: (Default)
mymozhanru

August 2017

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 05:38 pm
Powered by Dreamwidth Studios