mymozhanru: (україна)
За два дні - точніше, за дві ночі - проковтнула новий роман Каті Коуті - той, який "Невеста Субботы".
Проковтнула, каюся, поки що в електронному вигляді - але "паперовий" замовила; власне, Коуті зараз чи не єдиний автор, якого я купую в "паперовому" варіанті (діючи на нерви продавцям в мережевих книгарнях і чекаючи на замовлення по кілька місяців)
.
Дуже дивна книга.
Далі спойлери, авжеж.
Дивна, передовсім, тому, що все в ній - не те, чим здається. Все - і всі. Мабуть, мені не трапляло ще книги, де кожен із персонажів був би лишень машкарою - досконалою, переконливою, максимально вподібненою до справжнього обличчя - але машкарою.
Тут машкари - всі без винятку. Більше того - машкари-алюзії. Алюзії на інших персонажів з класики, на персонажів, які є певним культурним кодом.
Знаєте, як це працює?
А отак.
Ти бачиш у герої щось знайоме, впізнаєш абсолютно конкретну й безсумнівну літературну паралель, всміхаєшся сам собі, бо тобі здається, що задум автора розгаданий... - а на наступній сторінці герой викидає такий коник, якого від його "прототипа" годі й чекати. І ти сидиш, вронивши щелепу, і захоплено розумієш - тебе ошукали. Вкотре.
Мене автору вдалося ошукати в головному. Я читала роман, десь із другого розділу абсолютно впевнившись у тому, що головна героїня в ньому - одна. Тобто, що Флоранс і Дезіре - це результат банального роздвоєння особистості. І всі події сюжету я сприймала виключно в цьому контексті. Бо все - геть усе, розумієте! - свідчило мені про те, що насправді ніяких двох сестричок немає... попри те, що ці сестрички описувалися абсолютно переконливо.
І я читала, і, надибавши в тексті на чергову, як мені здавалося, підказку, думала - оце круть! Це ж як філігранно кльово автору вдалося описати оцей "рубіжний" стан, це ж яка офігєнська гра з читачем.
Ага, гра.
Подвійний блеф.
Бо сестричок в результаті все ж так виявилося двоє....
...ну двоє ж?
Я у досі в тому не переконана, відверто кажучи.
І отак от із усім, уявляєте?
Занудний негарний рудий англієць постає в ролі принца Чармінга, який рятує damsel in distress, і ти полегшено зітхаєш, розуміючи що байронічних Рочестерів на всіх не вистачає... аж раптом англієць викидає штуку, після якої до нього нічого крім огиди не відчуваєш. І це не помилка, це просто нормальна така буденна підлість, яка не може мати подвійного витлумачення.... А за кілька сторінок все знов перевертається догори дригом... і ти думаєш спантеличено - а хрін із ним, із Рочестером тим байронічним, ну він же крутіший, цей непоказний і неідеальний Джуліан!
Огидна лицемірка виявляється насправді цілком звичайною людяною й не дуже щасливою, а набожна ціпочка - паскудою, яку не зрозуміло як земля носить.
Потойбічна магія виявляється банальним земним лиходійством, а лиходійство - магією.
І так у всьому.
У ВСЬОМУ.
І при цьому - при цьому книга абсолютно логічна. Безжально логічна, я б сказала.
Книга-омана, коротше кажучи.
Ба більше, в неї навіть картинка на обкладинці - омана. Бо оця от тендітна файна панна жодного стосунку до сюжету не має... здається.
Словом, я у захваті.
У захваті.

...І ні, дівчинка-героїня таки одна.
Здається.


mymozhanru: (by art deviations)
... это явление того же порядка, что так называемая Моффато-эра в "Докторе Кто".
Изобилие внешних эффектов при вакуумной внутренней пустоте.
Пустышка в ярком фантике.
Псевдоинтеллектуальщина для псевдоинтеллектуалов.

Profile

mymozhanru: (Default)
mymozhanru

May 2017

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
212223 24252627
282930 31   

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 10:37 am
Powered by Dreamwidth Studios